Історія розвитку голографії

Науковий прогрес

Своїй інноваційній і технологічній потужності СП «Голографія» зобов'язана, перш за все, величезному науковому потенціалу, закладеному українськими ученими ще за часів СРСР.

Голографія як наука почала активно розвиватися в 1960-х роках з появою перших лазерів (посилання на сайт «ЕДАПС-лазер»).

Правда, сама ідея об'ємного запису інформації була висловлена англійським ученим угорського походження Денисом Габором ще в 1947 році. Працюючи над удосконаленням електронного мікроскопа, він винайшов новий метод запису і відновлення хвильового фронту (Нобелівська премія за 1971 рік). Цей метод він назвав голографією.

Саме слово голографія має походження від двух грецьких «holos» - увесь і «gramma»- (літера, зображення). Але, оскільки у той час просто ще не існувало інструментів для такого запису, то ця ідея не могла бути реалізованою на практиці. Пройде ще 12 років поки вчені не «подарують» світові перший лазер, і 15 років, перш ніж світ побачить першу голограму, записану за його методом.

У 1962 році співробітники Мічиганського університету Еммет Лейт і Юріс Упатнієкс застосували метод Дениса Габора для запису і відновлення хвильового фронту, використовуючи газовий гелій-неоновий лазер. Результат був приголомшуючий: вони отримали перші чіткі об'ємні голограми високої якості.

Таким чином, Лейт і Упатнієкс заклали базис для роботи сучасних голографічних студій. Але їх метод мав один істотний недолік: голограми, записані у такий спосіб, відновлювалися тільки в когерентному світлі, що різко обмежувало сферу їх застосування - колір зображення відповідав кольору відновлюючого лазера.

У 1959 р. видатний радянський вчений Юрій Денисюк, який працював в Державному оптичному інституті ім. С.І. Вавілова (Ленінград), створив голографічну установку. Експерименти, проведені на ній Юрієм Денисюком, призвели у 1962 р. до наукового відкриття. Застосований ученим спосіб зйомки дозволяв використовувати лазер тільки при записі голограми, а відновлювати голограму можна вже звичайними джерелами білого світла.

У цьому полягала принципова відмінність методу Денисюка від способу запису голограми його американських колег. При цьому, використовуючи методи, аналогічні вживаним у кольоровій фотографії (проводячи зйомку лазерами трьох кольорів - синім, зеленим і червоним), голографічні зображення можна було отримати кольоровими, що було недосяжне для всіх використовуваних раніше способів.

Юрій Денисюк не тільки теоретично обґрунтував, але і підтвердив на практиці узагальнюючі принципи, які лягли в основу подальшого розвитку всіх видів голографії і пояснили всі попередні роботи (Д. Габора, Э. Лейта, Ю. Упатнієка та ін.) у цьому напрямі.

На самому початку «лазерної ери», в 1960-х роках, в Інституті фізики НАН України під керівництвом академіка НАН України Михайла Семеновича Бродіна і члена-кореспондента НАН України Марата Самойловича Соскіна були розгорнені дослідження в області квантової електроніки і голографії. Їх роботи призвели до формування в Україні сильної наукової школи лазерної оптики, яка отримала всесвітнє визнання і відзначена багатьма преміями. Серед них: Державна премія УРСР 1974 р. за створення лазерів з частотою, яка може перелаштовуватися, Державна премія СРСР 1982 р. за розробку фізичних основ динамічної голографії.

У 1970-х роках Інститут фізики НАН України (В.Б. Марков, С.Г. Одулов і А.Н.Тимошенко) у співпраці з Міністерством культури (І.Г. Явтушенко) і за підтримки ЮНЕСКО, почав виробництво високоякісних об'ємних художніх голограм за схемою Юрія Денисюка. Вже більше 30 років голограми унікальних музейних реліквій України експонуються на численних міжнародних виставках, зокрема за активної участі СП «Голографія»